Якщо зерно пшеничне в землю не впаде і не помре, так і залишиться самотнім зернятком

26

Якщо зерно пшеничне в землю не впаде і не помре, так і залишиться самотнім зернятком

Євангеліє від Іоанна. Розділ 12

За шість днів до Великодня Ісус знову прийшов до Віфанії, де жив Лазар, воскрешений Ним із мертвих.

Там на Його честь влаштували вечерю. Марфа прислуговувала Йому та гостям, серед яких був і Лазар.

Марія ж узяла тоді фунт найціннішої запашної олії з чистого нарду, намастила нею ноги Ісуса й витерла їх волоссям своїм. Весь дім наповнився пахощами тієї олії.

Іуда Іскаріот, один [з] учнів Ісуса (той, що потім зрадив Його), став обурюватися:

“Чому було не продати цю олію, адже вона коштує сотні три денаріїв? А гроші можна було б роздати жебракам”.

Він говорив так не тому, що дбав про жебраків, а тому, що був нечесний; йому довіряли скриньку для пожертвувань, і він крав дещо з того, що туди клали.

Але Ісус сказав: “Залиш її! Вона зберігала ці пахощі на день Мого поховання.

Жебраки завжди будуть із вами, а Я – не завжди”.

Почувши про те, що Ісус у Віфанії, туди прийшли натовпи іудеїв, і не тільки через Ісуса, а й також, щоб побачити Лазаря, якого Він воскресив із мертвих.

Первосвященики вирішили тоді вбити й Лазаря,

бо це через нього багато юдеїв відходили від них і починали вірити в Ісуса.

Наступного дня натовпи людей, що прийшли на свято Великодня, почувши, що Ісус іде до Єрусалима,

взяли пальмові гілки і вийшли Йому назустріч, вигукуючи:
“Осанна!
Благословенний той, хто йде в ім’я Господнє
Цар Ізраїлю!”

Ісус же знайшов за допомогою учнів молодого віслюка і їхав на ньому, як і було сказано про те в Писанні:

“Не бійся, дочко Сіону!
Ось, Цар твій гряде до тебе,
на молодому ослі сидить Він”.

Учні Його спершу не зрозуміли цього, але потім, коли воскрес вже Ісус та явився у славі Своїй, згадали вони, що так про Нього було написано і вони це зробили для Нього.

А люди, що були з Ісусом, і їх чимало було, продовжували розповідати про те, що Він викликав Лазаря з могили й воскресив його з мертвих;

і багато хто вийшов зустрічати Ісуса, бо почув про чудо, яке Він зробив.
19 А фарисеї говорили один одному: “Бачите, нічого в нас не виходить. Весь світ пішов за Ним”.

Серед тих, хто прийшов на поклоніння, були в дні свята в Єрусалимі й ті, кого називали язичниками.

Вони прийшли до Филипа, який був із Віфсаїди галілейської, і попросили його: “Пане, ми хотіли б познайомитися з Ісусом”.

Филип пішов і сказав про це Андрію; потім вони вирушили до Ісуса. Дізнавшись про прохання,

Ісус відповів їм:
“Прийшов час
Синові Людському бути явленим у славі Своїй.

Воістину,
якщо зерно пшеничне в землю не впаде і не помре,
так і залишиться самотнім зернятком,
а якщо помре – принесе рясний урожай.

Той, кому найдорожче його життя,
позбавляє себе його,
а хто в цьому світі життям своїм не дорожить,
для вічного життя збереже його.

Хто хоче служити Мені,
нехай іде за Мною.
Де Я, там і слуга Мій буде.
Того, хто служить мені, вшанує Отець.

У сум’ятті нині душа Моя.
Що Мені сказати?
Не просити ж: “Отче, визволи Мене від години цієї”.
Адже для того Я і прийшов у час цей.

Прошу тільки: “Отче, відкрий людям велич імені Твого!”””

Тоді з неба пролунав голос: “Відкрив Я вже і ще відкрию”.

Люди, що стояли навколо Ісуса, говорили, що чули грім, а інші стверджували, що ангел розмовляв із Ним.

Ісус же сказав: “Голос цей не заради Мене сюди донісся, а заради вас.

Настав нині час суду над світом цим,
нині князя світу цього буде вигнано геть.

Коли ж піднятий буду Я над землею,
усіх приверну до Себе”.

Сказав Він це, даючи зрозуміти, якою смертю належало померти Йому.

З натовпу заперечили: “З Писання нам відомо, що обіцяний Месія залишиться з нами навіки. Чому ж Ти кажеш, що Син Людський має бути піднятий? І взагалі, хто Він, Цей Син Людський?”

Ісус тоді сказав їм:
“Світло ще з вами, але лише на короткий час.
Ходіть же при Світлі, поки є воно у вас,
щоб темрява не охопила вас!
У темряві той, хто ходить, не знає, куди йде.

Поки Світло ще світить вам, вірте у Світло,
щоб стати дітьми Світла!”

Сказавши це, Ісус пішов і більше серед них не з’являвся.

І хоча здійснив Він так багато знамень у них на очах, вони все ж у Нього не вірили.

Тож справдилися слова пророка Ісаї, який сказав:
“Господи, хто повірив почутому від нас,
і кому відкрилася могутність руки Господньої?”

Та й не здатні були вони повірити, бо, як сказав далі Ісайя:

“Господь осліпив їхні очі
і кам’яними зробив їхні серця,
щоб, як каже Він, очима своїми вони не бачили,
і не могли збагнути серцем, і не звернулися до Мене,
щоб Я зцілив їх”.

Ісайя сказав так тому, що бачив славу Ісуса. Про Нього він говорив.

При всьому тому навіть багато хто з ватажків юдейських увірували в Нього, але через фарисеїв не зізнавалися в цьому, щоб не відлучили їх від синагоги.

Бути в пошані у людей для них було дорожче, ніж бути в пошані у Бога.

Ісус же суть вчення Свого оголосив голосно і прямо:
“Кожен, хто вірує в Мене, не в Мене вірить,
але в Того, Хто послав Мене, вірить;

і той, хто бачить Мене, бачить Того, Хто Мене послав.

Я у світ прийшов як світло,
щоб жоден віруючий у Мене в темряві не залишався.

А що до того, хто слова Мої чує,
але ними нехтує, не суддя Я йому,
бо Я прийшов не судити світ,
а щоб спасти його.

Той, хто відкидає Мене і не приймає слів Моїх
сам вже знайшов собі суддю:
слово, Мною сказане, засудить його в останній День.

Не від Себе ж говорив Я,
Отець, що послав Мене, сказав Мені,
що говорити і якими словами.

Я знаю, що наказ Його – це вічне життя.
Тому, що говорю Я, говорю так, як сказав Мені Отець”.

Переклад: padrelive

Subscribe
Notify of
guest
0 Комментарий
Inline Feedbacks
View all comments