Як оволодіти харизмою?
Будь-яка людина народжується з харизмою. Харизма – це, дар Бога. Це іскра Божа в душі. Це євангельський талант. Усі діти харизматики, але життя ламає нас, одиниці зберігають харизму дитинства до кінця днів своїх. Це ті одиниці, які не побоялися своєї совісті й довірилися їй, не боячись виглядати білою вороною або більмом в оці громадської думки.
Завдання Церкви
Завдання Церкви, не доламати людину, а відродити її харизму, якою вона була наділена Богом. Завдання Церкви, допомогти людині розкритися, відродитися. Збільшити свої таланти, покликана людина в Церкві, а не померти – зарити свій талант. Церква, це оазис, де розквітають душі. Де дитинство повертається в серце пригнобленої життям людини, разом із Богом. У Церкві, у святих Таїнствах, людина знаходить Бога, якого так давно шукала і волала до Нього.
Часто нам зустрічаються в житті люди, які не такі як усі. Які світяться своєю незалежністю і свободою. Так так, свобода має властивість світиться в людині. Це і є харизма. Дар Бога людині. Справжня свобода не порушує чужої свободи. Свобода любить. Любить усіх підряд. Як дитина. Згадайте дітей. Їхню неупередженість і добро, приклад ангельського смирення. Це дається з вдихом життя в людину. З перших хвилин життя.
Світ забирає своє, якщо йому піддатися
Далі, з віком, починається наслідування дітьми дорослих і ломка харизми – знищення Образу Божого в собі, а потім і в іншому. Не дарма існує заповідь – не сотвори собі кумира. Мені здається, цю заповідь уже потрібно вивчати з раннього віці, у дитячих садках.
Я б заповідь “не сотвори собі кумира” модернізував. Додав би для дорослих – “не сотвори із себе кумира”, не затули собою Бога, створивши із себе бога.
Священство має пам’ятати, що нам тримати відповідь за загублені душі, якщо ми стали на шляху Бога у відродженні душ людських і зламали їх, не дали наблизитися їм до Отця нашого і прив’язали людей до себе, замість Бога.
Бути як діти. Це не злочин
«Повірте Мені, якщо не навернетесь і не станете як діти, – не увійти вам у Царство Небесне. Бо, хто упокорить себе і стане таким, як це дитя, – той і більший у Царстві Небесному. І хто приймає таке ось дитя в ім’я Моє – Мене приймає. А якщо стане хто причиною падіння хоча б одного з малих цих, що вірують у Мене, краще б тому було, щоб повісили йому на шию жорно і втопили його в безодні морській. Горе світу від спокус! Неминучі вони тут, але горе тій людині, через яку спокуса приходить».
Мф.18.3:7
Наше життя – це і є харизма.