Шлях до порятунку. Короткий нарис аскетики. Феофан Затворник
У “Накресленні християнської моралі” зображено обов’язкові для нас почуття і прихильності, але цим сказано далеко не все, що потрібно для влаштування свого спасіння. Головна справа у нас дійсне життя в дусі Христовому. А цього тільки торкнися, скільки відкриється здивувань і скільки, тому, потрібно вказівок, і до того ж майже на кожному кроці!
Щоправда, там останню мету людини вказано – у спілкуванні з Богом – і шлях до неї зображено: це віра з ходінням у заповідях, за допомогою благодаті Божої. Докласти б тільки слово: ось шлях! Іди!
Легко сказати: ось шлях, іди! Але як зробити це? Здебільшого бракує бажання йти. Наполегливо відхиляється душа, захоплена якоюсь пристрастю, на всяке спонукання і всякий заклик; очі від Бога відвертає і дивитися на Нього не хоче. Закон Христовий не до серця; їй і слухати про нього немає бажання: душа, як кажуть, не лежить. Запитаєте, як же дійти до того, щоб народилося бажання йти до Бога шляхом Христовим; як зробити, щоб закон закарбувався в серці, а людина, діючи за цим законом, діяла б від себе, невимушено, щоб закон цей не лежав на ній ярмом, а ніби виходив від неї?
Але нехай звернувся хто до Бога, нехай полюбив закон Його; сама хода до Бога, саме ходіння шляхом закону Христового, необхідна вже і буде успішною тому тільки, що ми забажали цього? Ні. Крім бажання, необхідно ще мати сили і вміння діяти: потрібна мудрість діяльна. Хто вступить на істинний шлях богоугодження або почне за благодатної допомоги прагнути до Бога, шляхом визначеного закону Христового, тому неминуче загрожуватимуть небезпеки збитися на роздоріжжі, заблукати і загинути, уявляючи себе спасенним. Ці роздоріжжя неминучі через гріховний поклик і розлад сил, що залишаються, навіть і в наверненому, і які і в цьому стані здатні уявляти речі в хибному вигляді – спокушати й згубно впливати на людину. До цього приєднується лестощі від сатани, який неохоче розстається зі своїми жертвами, і коли хто з області його піде до світла Христового, женеться слідом за ним і всілякі розставляє сіті, щоб знову вловити, і нерідко справді вловлює. Отже, і тому, хто має вже бажання йти зазначеним шляхом до Господа, необхідно ще вказати всі ухилення, можливі на цьому шляху, щоб той, хто йде, наперед був попереджений про це, бачив, які небезпеки мають зустрітися, і знав, як уникнути їх.
Ці загальні всім неминучості на шляху порятунку роблять необхідними особливі керівні в християнському житті правила, якими має бути визначено: як дійти до рятівного бажання богоспілкування і ревнощів перебувати в ньому, і як благополучно пройти до Бога, серед усіх роздоріжжь, можливих на цьому шляху на всіх щаблях, – інакше: як почати жити по-християнськи і як, розпочавши, удосконалитися в цьому. Цей посібник має взяти людину поза Богом, навернути до Нього і потім привести перед лицем Його; має простежити життя християнське в його явищах, на ділі, від початку до кінця, тобто як воно засівається, розвивається, дозріває й доходить до повноти, або – що те ж саме – написати історію діяльного життя кожного християнина, із зазначенням того, як у якому разі повинен він діяти, аби встояти у своєму чині.
Засівання і розвиток життя християнського істотно відрізняється від засівання і розвитку життя природного. Це залежить від особливого характеру християнського життя і ставлення його до нашої природи.
Людина не народжується християнином, а стає такою після народження. Насіння Христове падає на землю серця, яке вже б’ється. Але оскільки природно народжена людина пошкоджена і протилежна вимогам християнства, то – тоді як, наприклад, у рослини початок життя є збудження паростка насіння, пробудження немовби сплячих сил – початок істинно християнського життя в людині є деяке відтворення, дарування нових сил, нового життя.
Далі, нехай сприйнято християнство як закон, тобто покладено рішучість жити по-християнськи: це насіння життя (рішучість) не буває оточене в людині сприятливими для неї стихіями, і водночас уся людина, її тіло й душа залишаються непристосованими до нового життя, непокірливими ярму Христовому, тому від цієї хвилини починається в людині важка праця утворити всього себе, всі свої сили по-християнськи.
Ось чому, тоді як зростання, наприклад, у рослин є поступовим розвитком сил, легким, невимушеним, у християнина воно є важкою боротьбою із самим собою, напруженою і скорботною, і їй треба налаштовувати свої сили на те, до чого вони не мають прихильності: вона, як воїн, кожен крок землі, хоч і своєї, мусить забирати у ворогів війною двосічним мечем самопримусу та самопротистояння.
Нарешті, вже після довгих праць і зусиль початки християнські є переможними, панівними без опору, проникають у весь склад єства людського, витіснивши з нього ворожі собі вимоги й прагнення, і ставлять його у стан безпристрасності й чистоти, сподобляючи блаженства чистих серцем – бачити Бога в собі в прещирому з Ним спілкуванні.
Таке становище в нас життя християнського. Воно має три ступені, які, за властивістю їхньою, можна назвати так:
1-шу – зверненням до Бога,
2-гу – очищенням або самовиправленням,
3-тю – освяченням.
На першому – людина звертається від темряви до світла, від області сатани до Бога; на другому – очищає храм серця свого від усіх нечистот, щоб прийняти прийдешнього до неї Христа Господа; на третьому Господь приходить, вселяється в серце і вечеряє з ним. Цей стан блаженного богоспілкування – мета всіх трудів і подвигів!
Зобразити все це і визначити правилами і означатиме – вказати шлях до спасіння. Повне в цій справі керівництво бере людину на роздоріжжі гріха, проводить вогненним шляхом очищення і зводить до можливого для неї ступеня досконалості, в міру віку виконання Христового. Інакше, воно повинно показати: як починається в нас християнське життя; як вдосконалюється – зріє і міцнішає, і яким є в повній своїй досконалості.