Шарбель Махлуф
Святий Шарбель (у миру – Йосип) народився в бідній багатодітній сім’ї селян у Бека Кафра (північний Ліван) 8 травня 1828 року. Він з дитячих років відчував потяг до чернечого життя, але через опір родичів тільки в 23 роки зміг назавжди покинути рідне село і сім’ю. Йосип вступив до монастиря Святого Марона, розташованого у відокремленій місцевості Аннайя.
Мароніти – це ліванські християни східного обряду; їхня назва походить від імені святого Марона, який жив у V столітті. Мароніти – єдина східна християнська церковна громада, яка завжди перебувала в єднанні з Римським Престолом. Чернече ім’я Шарбель було дано Йосипу Махлуфу на честь Едеського мученика, який помер на початку II століття. У монастирі Шарбель відразу став вести суворий, аскетичний спосіб життя. 23 липня 1859 року його висвятили на священика, і він мав опікуватися вірянами довколишніх сіл. Разом із пастирською роботою він займався і фізичною працею на монастирських полях.
Загалом у монастирі Шарбель прожив 47 років, і 23 з них – у пустельному житті, у скиту Святих Петра і Павла, де його аскетизм сягнув межі. На знак покаяння він носив вериги і волосяницю, дотримувався суворого посту і молився ночами. Шарбель помер напередодні Різдва 1898 року, після восьмиденних болісних страждань, які переносив з найбільшим терпінням і з безперестанною молитвою на устах. Його поховали в день Різдва.
Ще за життя св. Шарбель був відомий як чудотворець, а після смерті кількість зцілень за його клопотанням зросла. На його могилі з’явилося незвичайне сяйво, про яке свідчило багато людей, зокрема й місцевий мусульманський префект. Це сяйво неможливо було пояснити раціонально. Зрештою влада дала дозвіл відкрити труну. Тіло святого пустельника виявилося нетлінним, а через 4 місяці його знову відкрили в присутності комісії експертів, які підтвердили, що тіло збереглося в такому стані, ніби його щойно поклали в труну.
Маронітський орден, до якого належав отець Шарбель, звернувся до Св. Престолу з проханням про його канонізацію за статутом Західної Церкви. З 1926 по 1928 рік тривав так званий інформативний процес. Місцевий єпископ збирав відомості про святість життя Шарбеля і чудеса, здійснені за його молитвами. Усю документацію надіслали в Рим, і почався так званий апостольський процес. Знову було зібрано свідчення свідків, і в червні 1956 року було офіційно підтверджено, що життя Шарбеля Махлуфа було справжнім подвигом і вирізнялося християнськими чеснотами. Потім були розглянуті й чудеса, здійснені за клопотанням Слуги Божого Шарбеля.
Для беатифікації потрібен незаперечний доказ щонайменше двох зцілень, що не піддаються науково-медичному поясненню: без цих чудес Церква не може виносити рішення про беатифікацію.
У листопаді 1965 року було офіційно визнано незрозумілими чудесні зцілення черниці Марії Абель Камарі, яка 14 років страждала на важку хворобу шлунка, та Александра Обеїда, який неймовірним чином прозрів після 13 років сліпоти. Обидва зцілення сталися за молитвами до Шарбеля Махлуфа. 5 грудня 1965 року в соборі Святого Петра отця Шарбеля зарахували до лику блаженних. Для завершення процесу канонізації – останнього етапу визнання його святим Вселенською Церквою – необхідний був доказ ще одного дива. Серед численних чудес для експертизи обрали зцілення від раку Маріам Ассаф Ауад. Воно і послужило останнім свідченням для підписання Павлом VI Декрету про канонізацію.
Могила святого Шарбеля – одне з найбільш відвідуваних місць паломництва на Близькому Сході.
9 жовтня 1977 року в базиліці Святого Петра Папа Римський Павло VI зарахував ліванського ченця Шарбеля Махлуфа до лику святих. Це – перший східний подвижник, канонізований відповідно до канонічного права латинської Церкви. На канонізацію до Ватикану прибули близько 10 тисяч ліванських католиків, а також православна делегація з Лівану і представники влади. До Риму приїхали і колишній президент Шарль Зелуї, і заступник голови парламенту Мішель Сасіне. На Літургії з обрядом зарахування до лику святих Павлу VI співслужив маронітський Патріарх Корейше і дванадцять маронітських єпископів. Піснеспіви виконувалися арабською мовою. Уперше в історії ізраїльське радіо транслювало богослужіння з Ватиканської базиліки.
У своїй проповіді Папа довірив заступництву святого Шарбеля “ліванську землю, щоб він допоміг їй подолати нинішні труднощі”. Павло VI наголосив на цінності споглядального і відлюдницького життя, яке вів монах. “Суспільне життя нашого часу, – сказав він, – часто вирізняється збудженістю, ненаситним пошуком комфорту й насолод, що супроводжується поступовим послабленням волі. Її умиротворення можна досягти тільки за більшого самовладання, за більшої відчуженості, нестяжання, миру, простоти, тиші та внутрішнього життя. Чи можливо подолати в Церкві посередність і досягти справжнього духовного оновлення, не прагнучи особистої святості, не визнаючи непорушну цінність і плідність покаяння, смирення і молитви?”.
Нехай ці слова Святішого Отця Павла VI будуть напуттям усім шанувальникам святого Шарбеля. Нехай приклад ліванського подвижника, особливо його аскетизм і його терпіння в негараздах (згадаймо про те, як він терпляче та з молитвою переносив свою смертельну хворобу, сподіваючись на Бога й на життя вічне), допоможе і нам терпляче, молитовно переживати наші хвороби та невдачі. Коли ми закликаємо цього святого в надії на зцілення, ми повинні пам’ятати, що все перебуває в руках Божих, і все – навіть хвороба і страждання – сприяє благу тих, хто по-справжньому любить Бога, ввіряє своє життя, свої страждання Його волі, яка завжди продиктована любов’ю, навіть якщо нам із суто людської точки зору здається, що це не так. У хворобі та стражданні кожен хрещений приєднується до страждань Ісуса Христа.
Не чудесні зцілення стали причиною святості Шарбеля, а завдяки набуттю святості Господь звершує дива за молитвами цього ліванського святого та інших подвижників. Крім того, ні на яке диво ми не можемо претендувати: ми покликані проводити наше життя в подяці Богові за кожен дарований нам день, у покаянні та смиренному виконанні Його волі в кожному повсякденному вчинку. А сподобившись дива, ми ще більше повинні прославляти Бога і змінити наше життя так, щоб воно стало повною віддачею Богу і ближньому, за прикладом святого ченця Шарбеля Махлуфа.
28 серпня 2017 року в ліванське місто Фарайя привезли монументальну 23-метрову статую святого Шарбеля; її встановили на вершині пагорба неподалік від високого залізного хреста, спорудженого 1951 року. Ізваяння маронітського святого створив ліванський скульптор Найеф Алван. Подвижник зображений у чернечому вбранні, з Біблією, його права рука піднята до неба в жесті, що благословляє місто біля підніжжя гори. З 14 вересня того ж року (свята Воздвиження Святого Хреста Господнього) це монументальне зображення зі скловолокна слугує також особливим релікварієм: у нього вміщено частинки мощей святого Шарбеля.
Урочисту церемонію відкриття пам’ятника очолив маронітський Патріарх кардинал Бешара Бутрос ель-Раї. Площа навколо статуї може вмістити до 6.000 осіб і дасть змогу проводити масштабні урочистості та заходи просто неба. Ця велична скульптура стала відповіддю на побажання численних вірян і водночас подячним вотивним знаком. Спочатку ідея встановлення пам’ятника була частиною проєктів із розвитку туризму, розроблених головою місцевого муніципалітету Мішелем Саламе.
У 2016 році його 13-річний племінник захворів на серйозну форму менінгіту і впав у глибоку кому; всі його родичі зверталися до святого Шарбеля з проханням про чудесне заступництво. 17 і 20 липня 2016 року – у дні пам’яті святого маронітського пустельника і святого Іллі – хлопчикові було зроблено дві операції, після яких він повністю вилікувався від недуги. Таким чином, до планів розвитку муніципалітету додалися голоси батьків зціленого сина, і почалася реалізація спільного проекту.
Статую святого Шарбеля Махлуфа встановили на ділянці, що належить ісламській благодійній організації міста Фарайї. Зведення монумента отримало схвалення як помісного єпископа, так і маронітського Патріарха Бешари Бутроса ель-Раї; також значна частина місцевого населення висловилася за будівництво меморіального комплексу на честь свого земляка – католицького священика й ченця, чудотворця і подвижника.