Я чую цю фразу періодично, не завжди дослівно. Інколи як запитання після слова “навіщо”, інколи як опис того, куди котиться світ.
У нас в країні зараз епоха простих рішень. І навіть прихильникам простих рішень поступово стає зрозуміло, що простих рішень складних проблем не буває.
Я не знаю, що таке проста віра. Кожна людина рано чи пізно задає складні запитання. Чому з гарними людьми статься пагані речі? Чому важка праця не принесла очікуваного результату? Яким чином я маю прожити своє життя і як знайти своє покликання? Чим відрізняється достоїнство від гордості, смирення від приниження? Як вирішити ту чи іншу етичну дилему? Це самий базовий набір запитань, який хвилює багатьох людей. Кожне з них не просте і кожне з них богословське.
Ностальгія за простою вірою виглядає духовно. В нашій культурі інколи бідність вважається особливою духовністю. І десь подібним чином духовним вважається антиінтелектуалізм. Але на мою думку, це такий самий популізм, як і пошук простих рішень у політиці. Ісус – це не проста відповідь на життєві проблеми, хоча під час євенгелизму так часом звучить. Ісус часто стає початком непростого вузького шляху смирення, жертовності і служіння. Біблія – не легке популярне чтиво, приміром, майже кожне з послань з Нового заповіту містить складне богословське осмислення викликів того часу. І це осмислення було настільки глибоким, що містить об’явлення і для нашого часу.
Складні речі потрібно робити доступними, проте не примітивними. У комплексних питаннях потрібно тримати фокус, проте не будувати тоннель для мислення.
А взагалі якщо якщо ваша проста щира віра створила запит на складну теологію, це дуже круто. Майже як джаз, тільки краще.