Пробудження грішника від гріховного сну
Пробудження грішника є така дія благодаті Божої в серці його, внаслідок якої він, як від сну прокинувшись, бачить свою гріховність, відчуває небезпеку свого становища, починає боятися за себе і дбає про те, як би позбутися свого лиха і врятуватися. Раніше він був щодо порятунку сліпий, нечутливий і безтурботний, тепер і бачить, і відчуває, і піклується. Але це ще не зміна, а тільки можливість зміни і покликання до того. Благодать тільки говорить тут грішнику: “Бачиш, куди зайшов; дивись, вживи заходів для спасіння”. Вона тільки вилучає його з повсякденних його уз, ставить і тримає поза ними, даючи йому таким чином можливість обрати зовсім нове життя і визначити себе на нього. Скористається цим – благо їй; не скористається – знову буде кинута, знову зануриться в той самий сон і ту саму прірву погибелі.
Досягає цього Божа благодать тим, що розкриває перед свідомістю і почуттям людини нікчемність і сором того, чому вона віддана і що так цінує. Як слово Боже проходить до поділу душі ж і духу, членів же і мізків (Євр. 4, 12), так і благодать проходить до поділу серця і гріха і розкладає незаконний їхній союз і поєднання. Бачили ми, що грішник усім своїм єством спадає в таку царину, де засади, поняття, судження, правила, звичаї, насолоди, порядки, – і все абсолютно протилежне істинному життю духовному, до якого призначена людина.
Потрапивши ж сюди, не перебуває тут особливим, відрізаним, але, проникаючи в усе, зливається з усім: є весь у всьому. Звідси природно їй не знати і не думати про те, що суперечить цьому порядку, і не мати до того жодного співчуття. Область духовна зовсім закрита від неї.
Очевидно після цього, що двері до навернення відчинитися можуть тільки за тієї умови, якщо перед свідомістю грішника в усій світлості розкрито буде порядок духовного життя, і не тільки розкрито, а й доторкнеться до серця; порядок же гріховного життя осоромлено, знехтувано та розорено – теж перед його свідомістю й почуттям. Тільки тоді й може народитися турбота – покинути цей і вступити в той. Все це і відбувається в одному акті благодатного збудження грішника.
У способі своєї дії збудлива Божа благодать завжди співвідноситься не тільки з узами, в яких тримається грішник, а й з особливим станом грішника. У цьому останньому відношенні найбільше треба взяти до уваги ту різницю в дії благодаті, яку виявляє вона, діючи на тих, кого ніколи не збуджували, і на тих, хто вже відчував це збудження. Тому, хто жодного разу не мав збудження, воно дається нібито задарма, як загальна благодать, що передує або кличе. Від нього самого заздалегідь нічого й вимагати, тому що він весь спрямований не туди. Але тому, хто вже був збуджений, знав і відчував, що таке життя у Христі, і знову віддався гріху, збудження не дається даром. Щось потрібно і від нього самого попередньо. Він нібито повинен ще заслужити й вимолити; не тільки бажати, а й робити щось над собою, щоб привернути благодатне збудження, такий, згадуючи колишнє перебування в доброму порядку християнському, частенько бажає знову його, але не отримує влади над собою; хотів би виправитися, але не може впоратися із собою й здолати себе.
Він у безсиллі безнадійному, залишений самому собі за те, що колись сам залишив дар, дорікнув Духу благодаті та смерть Сина Божого потоптав (Євр. 10, 29). Тепер дається йому відчути, якою великою є благодатна сила ця тим уже, що вона не скоро подається. Пошукай і потрудися, і труднощами придбання навчися цінувати її. Така людина буває у виснажливому певному стані: жадає і не напоюється, голодує і не харчується, шукає і не знаходить, напружується і не приймає. Інший залишається в цьому стані дуже-дуже довго, аж до того, що відчуває ніби відкидання Боже, ніби Бог забув і відкинув його, віддав клятві, як землю, що напоїлася багаторазово сходившим на неї дощем і залишилася безплідною (Євр. 6, 7-8). Але це зволікання дотику благодаті до серця того, хто шукає, є тільки випробувальним. Минає термін випробування, сходить і на нього знову збудливий дух, праці заради його і потового шукання, як на інших сходить він задарма.
Такий образ дії спасенної благодаті вказує нам:
а) на надзвичайні дії благодаті Божої у збудженні грішника і
б) на звичайний порядок здобуття дару збудливої благодаті.