Про заповіді блаженства
Одного разу при великому скупченні народу Ісус піднявся на гору. Там Він сів, і навколо Нього зібралися Його учні.
І Ісус почав говорити. Він учив:
Блаженні бідністю духа свого змучені,
бо їх є Царство Небесне.
Блаженні скорботні:
утішені будуть вони.
Блаженні й лагідні:
уся земля їм у спадок.
Блаженні спраглі, спраглі праведності:
вони знайдуть її.
Блаженні милосердні:
вони помилувані будуть.
Блаженні чисті серцем,
бо побачать Бога вони.
Блаженні миротворці:
назвуть їх дітьми Божими.
Блаженні ті, кого за праведність переслідують:
їхнє царство – Царство Небесне.
Блаженні й ви всі, кого за Мене будуть гнати, ганьбити, кого будуть злословити через Мене.
Радійте й веселіться: велика ваша нагорода на небесах – так і пророків гнали, що жили до вас.
Мф.5.1:12
У висловах Своїх про блаженства (Мф.5:1-12) Господь зображує райське серце. У настрій його входять: смиренність, плач і розбиття, лагідність і смирення, правдолюбність повна, милостивість досконала, чистота серця, миролюбність і миротворення, терпіння біди, напраслин і гонінь за віру і життя християнське. Хочеш раю, будь таким. І тут ще відчуєш рай, у який готовим вступиш після смерті, як переднаречений спадкоємець.