Про СОВІСТЬ

20

Про СОВІСТЬ

Про СОВІСТЬ

Цар Ірод почув про Ісуса, бо ім’я Його стало всюди відомим: одні говорили, що це Іоанн Хреститель воскрес із мертвих, і тому творяться ним такі чудеса,

інші стверджували, що це Ілля, треті – що це пророк, подібний до одного з колишніх пророків.

А Ірод, почувши це, сказав: “Це Іоанн, якого я обезголовив, це він воскрес!”

Адже свого часу Ірод послав схопити Іоанна і, зв’язавши, кинути його в темницю. Сталося це все через Іродіаду, колишню дружину Пилипа, брата Ірода, на якій він одружився.

Іоанн говорив Іродові: “Ти не маєш права жити з дружиною брата твого”.

За це Іродіада затаїла злість на Іоанна і хотіла вбити його, але зробити цього не могла,

тому що Ірод боявся і поважав Іоанна, знаючи його як людину праведну і святу. Ірод оберігав Іоанна і любив його слухати, хоча те, що він чув, завжди приводило його в сильне збентеження.

Зручна нагода випала Іродіаді, коли Ірод у день свого народження влаштував бенкет для вельмож, воєначальників і впливових людей Галілеї.

До тих, хто зібрався на бенкет, вийшла дочка його Іродіада, танцювала перед ними і принесла Іродові та гостям таке задоволення, що цар сказав дівчині: “Проси в мене все, що хочеш, і я дам тобі”.

І поклявся їй: “Дам тобі все, що не попросиш, хоч півцарства мого!”

Вийшовши звідти, вона запитала у своєї матері: “Чого ж мені просити?”

І мати відповіла: “Голову Іоанна Хрестителя!”

Дівчина тут же поспішила до царя і сказала: “Хочу, щоб ти зараз же дав мені голову Іоанна Хрестителя на блюді!”

Цар засмутився, але, пам’ятаючи про клятву і про гостей, не наважився відмовити їй,

а одразу ж послав ката і наказав йому принести голову Іоанна. Той пішов і обезголовив Іоанна в темниці,

приніс голову його на блюді й віддав дівчині, а та віднесла її матері своїй.

Учні Івана, почувши про це, прийшли, забрали тіло його й поховали.

Апостоли повернулися до Ісуса і розповіли Йому про все, що робили і чого вчили.

Мк.6:14-30

Дійшла чутка про справи Господні до Ірода; і він зробив висновок: це Іоанн воскрес.

Багато що можна було при цьому подумати! А тим часом він ні про кого не подумав, як тільки про Іоанна. Хто ж це дав такий напрямок його думкам? Совість.

Від неї не сховаєш безсовісних справ, осуду її нічим не можна поправити. Знеголовлюючи Іоанна, Ірод привласнював собі право на це, й інші не заперечували такого права, а совість заговорила своє, і промов її не міг він заглушити нічим.

Ось йому і бачиться Іоанн. Скільки знаємо ми подібних оповідей, що совість переслідує грішника і живописує йому предмет і справу гріха так, що він бачить його навіть починає бачити! Отже, є в нас голос, який ми повинні визнати не нашим голосом.

А чиїм же голосом? Божим. Від Кого єстиство наше, від того й голос. Якщо він Божий, то треба його слухати, бо створіння не сміє перечити Творцеві. Голос цей говорить, що є Бог, що ми від Нього перебуваємо в цілковитій залежності і тому не можемо не плекати в собі побожного страху Божого; маючи ж його, ми маємо виконувати волю Божу, яку совість і вказує.

Усе це становить слово Боже, написане в єстві нашому, що читається і пропонується нам в Євангелії, і ми бачимо, що люди всіх часів і всіх країн чують це слово і слухають його. Всюди вірують у Бога, всюди слухають совість і сподіваються на майбутнє життя.

Амінь🙏

PADRE Live

Subscribe
Notify of
guest
0 Комментарий
Inline Feedbacks
View all comments