Про феномен блаженних у Православній Церкві

93

ПРО ФЕНОМЕН БЛАЖЕННИХ У ПРАВОСЛАВНІЙ ЦЕРКВІ

Часто у православних храмах можна зустріти стареньких бабусь, які відрізняються від інших своєю поведінкою. Вони не осуджують і не дорікають оточуючим за порушення якихось церковних правил – радше вони по-дитячому безтурботні, серця їхні переповнені радістю, миром і спокоєм, вони з усіма вітаються, для всіх відкриті, подекуди їх поведінка нагадує дитячу. Вони постійні парафіянки своїх храмів, тому їх всі знають. Люди ставляться до них по-різному: одні їх люблять, інші – проходять повз і не звертають жодної уваги, дехто може дивитися на них з погордою, посміюватися над їх нерозумною дитячою поведінкою. Комусь вони можуть здаватися звичайними нецікавими старушенціями – такі навіть не усвідомлюють повз який скарб можуть проходити. Адже саме вони зазвичай можуть бути місцевими блаженними.

Блаженні – у православ’ї це зазвичай людина, яка сподобилася благодаті Божої і пережила містичний досвід. Якщо познайомитися ближче з цими старенькими і поговорити з ними – вони розкриють свою неймовірну історію. Для всіх них є спільним те, що вони пережили у житті якесь велике горе, яке й відкрило для них містичний досвід: хтось втратив близьких, хтось пережив хворобу, травму чи аварію – а далі неодмінно настає містичне об’явлення. Містичний досвід проявляється у них дуже по-різному: для когось він може бути одноразовий, а для когось – дар, який залишається на все життя. Для місцевої парафії вони відіграють важливу роль, хоча й залишаються непомітними: вони моляться за всіх парафіян, огортають всіх своєю любов’ю, прикликаючи Божі ласки на всю парафію, дають цінні поради щодо духовного життя.

Хочу розповісти про три випадки мого особистого досвіду спілкування з одеськими блаженними.

1. Блаженна Віра

Бабуся Віра, 84 роки, постійна парафіянка і місцева улюблениця одеського Іверського монастиря. Щодня вона встає удосвіта і найпершою приходить на набоженство до Іверського монастиря, пішки долаючи 1,5 кілометрів від свого дому, незважаючи на поважний вік. Її трагедія полягає у тому, що багато років тому вона втратила всю свою родину у автокатастрофі, у тому числі улюблену донечку, залишилася геть сама без родичів. Зазнала такої сильної психічної травми, що втратила сенс життя, деякий час навіть жила на вулиці, не хотіла ні їсти, ні пити, ні працювати. Вона пережила містичний досвід: об’явлення Богородиці, яка сказала їй: «Живи і радуйся!» – так вона і робила, поєднуючи це з особливою побожністю до Богородиці, через що сповнилася внутрішнім миром, гармонією, радістю і спокоєм. Вона прожила хоча й самотнє життя, але зовсім не знала ніяких хвороб, зараз у свої 84 роки прекрасно себе почуває і легко «бігає» пішки до Іверського монастиря і до продуктових крамниць. Любить тварин і підгодовує монастирських котів. Живе сама з єдиним котом – Ваською. У скорботах радить покластися на волю Божу і вірити, що все буде добре. Любить всіх парафіян і молиться за всіх, до всіх щира і відкрита.

2. Черничка Олена
Духовна донька відомого в Одесі прозорливого старця Йони (нині спочилого). Парафіянка одеських монастирів: Успенського й Іверського. Пережила особисту трагедію: смерть двох синів. Крім цієї травми постійно зазнає страждань від хвороб які її допікають: скручений у три погибелі хребет, виразки на тілі, рак, від якого зі слів медиків мала б давно померти – але Бог досі тримає її на світі, а через постійні болі і страждання, які не дають їй можливість ні нормально їсти, ні спати – часто переживає містичний досвід. За повелінням Богородиці побудувала церкву на честь її ікони «Споручниця грішних» у своєму селі Новокрасне Одеської області. Її можна побачити в одеських монастирях у чорному чернечому одязі, згорблену на лавочці зі скринькою для пожертв на підтримку свого храму «Споручниці грішних». Її прозорливість явна з того, що іноді вона може видавати такі відомості з життя людей, які нікому не відомі. Особливо після молитви за тих, кого любить, може отримати містичне об’явлення щодо їхньої долі. Іноді з натхнення може видати і більш глобальне пророцтво. Якось дивлячись на будівництво цегляного ґанку Іверського монастиря сказала до мене: «Це вони правильно роблять, що зміцнюють церкву: надійдуть часи, що церкву любити не будуть, християн будуть зневажати, будуть кидати камінням на церкви, бити шибки…», тоді я запитав: «Коли це станеться, чи доживемо до того часу?», а вона відповіла: «Ні, ми не доживемо», на що я сказав: «Отже і турбуватися нам з цього приводу не варто». Час покаже чи справдиться це її пророцтво.

3. Блаженна з храму на честь ікони Богородиці «Всіх скорботних радість»
Взимку під час Майдану я зайшов помолитися до одеської церкви на честь ікони Богородиці «Всіх скорботних радість», що біля парку Шевченка. У храмі я побачив немолоду жінку, яка про щось сперечалася зі священиком, а що говорили вони голосно – всі стали невільними слухачами їхньої розмови. Жінка запевняла священика, що мала об’явлення Богородиці, яка наказує служити водосвятні молебні з хресними ходами перед якоюсь її іконою (не пригадую якою, мабуть «Всіх скорботних радість»), інакше погрожувала страшним лихом, що насувається на Одесу: великим громадянським протистоянням, коли буде литися кров на вулицях міста. Священик же їй не вірив і запевняв її у тому, що її видіння – це не що інше як омана, у яку вона впала. Зізнаюся, я подумки погодився зі священиком: надто неймовірною видавалася можливість громадянського протистояння в Одесі – тоді і в Києві на Майдані було ще відносно мирно, а що може бути у багатонаціональному, толерантному, мирному місті Одеса? «Надивилася кремлівської пропаганди на телебаченні – от і наснилося казна-що» – грішним ділом подумав я. Цей випадок я і забув би, якби не трагічні події в Одесі 2 травня 2014 року, коли внаслідок громадянського протистояння загинуло багато людей. Після того я згадав про цю жінку і подумав: а що, якщо й справді їй було явлення Богородиці, яка попереджала про небезпеку, що насувалася? Тоді нашому місту є підстава втішатися особливою опікою Цариці Небесної, яка молиться, заступається за нас, попереджає нас про небезпеки, турбується про нас. У нашому побожному місті є 7 православних монастирів і 1 католицький, з яких 2 монастиря: Іверський та Успенський присвячені на честь Божої Матері, нашої заступниці. Чи не завдяки її молитвам і заступництву ми досі маємо мир і злагоду на одеській землі?

Підсумки

феномен блаженних у Православній Церкві
Баба Віра

Історії одеських блаженних наводять на роздуми про сенс скорбот і страждань у житті християнина. Вбачається, що страждання є брамою, через яку Царство Небесне входить до наших душ, шлях до містичного досвіду. Це є для нас великою втіхою, бо це означає, що всі скорботи і негаразди ми можемо зустрічати з радістю і подякою Богові, а не злістю і роздратуванням. Бо тепер ми знаємо, яку велику користь вони приносять для наших душ. Стає зрозумілим, чому великі аскети минулих століть піддавали себе настільки тяжким умовам життя: суворому посту, неспанню, носили вериги, тяжко працювали, стояли на стовпі, напівоголені жили і в спеку, і в холод – це все справді є шлях до Царства Небесного через переживання містичного досвіду.
Хотілося б провести більш ґрунтовне дослідження життя православних блаженних, тому запрошую вас скидати мені у коментарях ваш особистий досвід спілкування з блаженними у ваших парафіях.

ФЕНОМЕН БЛАЖЕННИХ У ПРАВОСЛАВНІЙ ЦЕРКВІ

Ладімір Бондар