Приберіть камінь!

26

Приберіть камінь!

Євангеліє від Іоанна. Розділ 11

У селі Віфанія, де жили Марія та її сестра Марфа, був хворий один чоловік, звали його Лазар.

(Це була та сама Марія, яка згодом умастила Господа запашною олією і витерла ноги Його волоссям своїм. Тяжко хворий Лазар був братом цієї Марії.)

Сестри послали сказати Ісусові: “Господи, той, кого Ти любиш, хворий”.

Почувши про те, Ісус сказав: “Не на смерть ця хвороба, але на славу Божу. Через хворобу цю Бог прославить Сина Свого”.

Тому, хоч і любив Ісус Марфу, сестру її та Лазаря,

Він усе ж таки цілих два дні залишався там, де Його застала звістка про хворобу Лазаря.

Потім, однак, покликав Він учнів: “Ходімо знову в Юдею!”

“Равві, – здивувалися учні, – адже щойно юдеї хотіли побити Тебе камінням, а Ти знову йдеш туди?”

Тоді Ісус сказав:
“Чи не дванадцять годин триває день?
Кожен може ходити вдень, не спотикаючись:
при світлі цього світу він бачить, що в нього на шляху.

А вночі хто ходить, спотикається,
бо немає в нього світла”.

Потім Він додав: “Наш друг Лазар заснув, але Я піду і розбуджу його”.

“Господи, – відповіли учні, – якщо він заснув, значить одужає”.

Ісус про смерть Лазаря сказав, а вони подумали, що говорить Він про сон звичайний.

Тоді прямо сказав їм Ісус: “Лазар помер.

Думаючи про вас, радію, що Мене не було там: тепер ви будете вірити. Але ходімо ж до нього!”

Фома на прізвисько Близнюк сказав співтоваришам своїм: “Підемо й ми з Ним разом, щоб із Ним і померти!”

Коли Ісус прийшов до Віфанії, Він дізнався, що Лазар уже чотири дні як у гробниці.

Від Віфанії до Єрусалима недалеко, усього близько трьох кілометрів,

і багато юдеїв із міста прийшли до Марфи та Марії, щоб утішити їх у горі.

Щойно Марфа почула, що Ісус іде до них, вона негайно пішла Йому назустріч, Марія ж залишилася вдома.

“Господи, – сказала Марфа Ісусові, – якби Ти був тут, не помер би мій брат.

[Але] я знаю, що й тепер Бог дасть Тобі все, про що не попросиш Ти Його”.

“Воскресне брат твій”, – відповів їй Ісус.

“Знаю, що воскресне, – сказала вона. – В останній День, при воскресінні мертвих”.

Тоді сказав їй Ісус:
“Я – воскресіння і життя.
Той, хто вірує в Мене, житиме, навіть якщо помре він,

і жоден із тих, хто справді живе і вірить у Мене,
ніколи насправді не помре. Віриш у це?”

“Так, Господи! – відповіла вона Йому. – Я вірю, що Ти – Месія, Син Божий, який мав прийти у світ”.

Після цього вона пішла і покликала Марію, сестру свою, сказавши їй крадькома: “Учитель тут і хоче бачити тебе”.

Почувши це, та швидко встала і пішла до Нього.

(Ісус ще не ввійшов у селище, Він залишався там, де його зустріла Марфа).

Юдеї, які були в домі в Марії і намагалися втішати її, побачивши, що вона швидко встала і вийшла, пішли за нею, вважаючи, що вона пішла плакати до місця поховання її брата.

Прийшовши туди, де був Ісус, і побачивши Його, Марія впала до ніг Його і сказала: “Господи, якби Ти був тут, не помер би мій брат”.

Побачивши жінку, що плакала, і тих юдеїв, що прийшли й плакали разом із нею, Ісус був глибоко схвильований і з важким зітханням

запитав: “Де поховали ви його?”
“Господи, іди й подивися!” – сказала вона Йому.

Сльози навернулися на очі Ісуса.

“Дивіться, як любив Він його!” – заговорили юдеї.

А дехто дивувався: “Невже Він, що зцілив сліпого, не міг зробити так, щоб і цей не помер?”

Знову важко зітхнувши, Ісус підійшов до склепу. Це була печера, вхід до якої закривав камінь.

“Приберіть камінь!” – наказав Ісус.
“Господи, – заперечила Марфа, сестра померлого, – там тяжкий запах, адже вже минуло чотири дні”.

Але Ісус зупинив її: “Чи не казав Я тобі, що, якщо будеш вірити, побачиш велич Божих справ?”

Камінь прибрали. Ісус підняв очі до неба і сказав:
“Дякую Тобі, Отче, що почув Мене.

Знаю, що Ти завжди Мене чуєш.
Кажу ж це заради людей, що стоять тут,
щоб увірували вони, що Ти послав Мене”.

Сказавши це, Він на весь голос вигукнув: “Лазарю, виходь!”

І Лазар, обв’язаний по руках і ногах похоронними пеленами, з хусткою, що закривала обличчя його, вийшов зі склепу.
“Розв’яжіть його, – сказав Ісус, – нехай іде”.

Багато хто з тих юдеїв, які прийшли до Марії й побачили, що зробив Ісус, увірували в Нього,

але деякі пішли до фарисеїв і розповіли їм про те, що Він зробив.

Первосвященики й фарисеї зібрали тоді Синедріон.
“Що нам робити? – говорили вони. – Людина Ця робить багато такого, що привертає увагу людей.

Якщо дозволимо Йому продовжувати це, всі увірують у Нього, і прийдуть тоді римляни і знищать і Храм наш, і народ”.

Один із них, такий собі Каяфа, що був того року первосвящеником, сказав їм: “Нічого ви не розумієте!

Подумайте, хіба не краще буде для вас, якщо одна людина помре за народ, а не всі юдеї загинуть?”

Не від себе він це сказав: будучи того року первосвящеником, вірно передрік він, що помре Ісус за юдейський народ,

і не тільки за цей народ, а й заради того, щоб зібрати воєдино всіх розсіяних дітей Божих.

І стали вони з того дня непохитні у своїй рішучості вбити Його.

Ось чому Ісус більше вже не з’являвся відкрито серед юдеїв. Він пішов звідти в місцевість, що межує з пустелею, у місто, зване Ефраїм, і залишався там зі Своїми учнями.

Наближався юдейський Великдень, і багато хто йшов із сіл до Єрусалима, щоб очиститися і бути готовими до свята.

Вони шукали Ісуса і, зустрічаючись у Храмі, запитували один одного: “Як думаєте, чи прийде Він на свято?”

А первосвященики й фарисеї постановили: кожен, хто дізнається, де Він перебуває, повинен донести про це, щоб вони могли схопити Ісуса.

Переклад: padrelive

Subscribe
Notify of
guest
0 Комментарий
Inline Feedbacks
View all comments