Обрізання Господнє
Євангельська історія, очима звичайної людини. Частина дев‘ята 9
Лк. 2, 21
Через Завіт Божий з Авраамом (Бут. 17, 10–11) обрізання хлопчиків було знаком відмінності усіх нащадків його, що давало право на участь у обітницях Божих (Рим. 4, 11–12).
За Мойсея цей обряд, отримавши силу закону, став обов’язковим для всього юдейського народу (Лев. 12, 3). Обрізання, виділяло обраний народ з-поміж інших народів (Бут. 34, 14; Нав. 5, 9; Суд. 14, 3; 1 Цар. 14, 6; 2 Цар. 1, 20; Іс. 52, 1; Єз. 28, 10; 31, 18).
Обрізання здійснювалося у восьмий день після народження немовляти (Буття 17, 12; Лев. 12, 3), переважно главою сімейства (Буття 17, 23), у разі потреби навіть жінкою (Вих. 4, 25), і в давні часи – за допомогою гострого каменю чи кам’яного ножа (Нав. 5, 2). З обрізанням зазвичай з’єднували і назву імені новонародженому (Лк. 1, 59).
Через вісім днів, коли треба було обрізати Немовля, Його обрізали і дали Йому ім’я Ісус, наречене Ангелом перед зачаттям Його в утробі.