Мій абрикосовий сум

136

Мій абрикосовий сумМій абрикосовий сум

Пам’ятаю, в моєму улюбленому «Тихому Доні» Григорій, воюючи хтозна-де від рідного хутора, розтирав у пальцях билку полину, вдихав запах і усвідомлював: не таке, як у нас вдома…

Отак і в мене з абрикосами.

От ніби лише 120 кілометрів од дому, а то й менше. Ніби та ж Луганська область. А абрикоси не такі. І смак не той. І колір. Пізніше зріють. Якісь дрібні. Якісь не ті.

Я більше не сушу їх. А дома в липні й серпні на балконі ніде було стати за розкладеними на старому тюлі половиками абрикосів. Я більше не варю з них варення. Бо воно виходить якесь не таке. Та й варити, правду кажучи, ніде. Абрикосы

…А ще пам’ятаю, влітку 2014 року я описувала одній людині, яка живе далеко від Донбасу, те, що в нас тоді коїлося. І казала: це ж треба, поламали мій край, а який же хороший край був – із абрикосами, із териконами, скелями… А людина (вона не вірила в те, що в цивілізованому світі в цивілізований час таке можливе) казала: ну, абрикоси ж од вас ніхто не забере. А я казала: дивись, щоб нас від абрикосів не забрали…

І таки вгадала.

Не те щоб я була таким вже песимістом… Але, якщо в мене й бувають напади песимізму й суму, то колір і присмак у них абрикосові. Принаймні в серпні.

Сабаева Юля

Подписаться
Уведомить о
guest
0 Комментарий
Межтекстовые Отзывы
Посмотреть все комментарии