Карл Густав Юнг: “Я знаю, що демони існують”

25

Карл Густав Юнг: "Я знаю, що демони існують"

Карл Густав Юнг: “Я знаю, що демони існують”

Це інтерв’ю було опубліковано у швейцарській газеті Die Weltwoche через чотири дні після капітуляції німецької армії в Реймсі. Його заголовок – “Чи знайдуть душі мир?” – актуальний досі.

Die Weltwoche: Чи не вважаєте ви, що закінчення війни спричинить величезні зміни в душі європейців, особливо німців, які тепер немов прокидаються від довгого і жахливого сну?

Карл Густав Юнг: Так, звісно. Що стосується німців, то перед нами постає психічна проблема, важливість якої поки що важко уявити, але обриси її можна розрізнити на прикладі хворих, яких я лікую.

Для психолога зрозуміло одне, а саме те, що він не повинен слідувати широко поширеному сентиментальному поділу на нацистів і противників режиму. У мене лікуються двоє хворих, явні антинацисти, і тим не менш їхні сни показують, що за всією їхньою благопристойністю досі жива різко виражена нацистська психологія з усім її насильством і жорстокістю.

Коли швейцарський журналіст запитав фельдмаршала фон Кюхлера (Георг фон Кюхлер (1881-1967) керував вторгненням у Західну Польщу у вересні 1939 р. Його засудили й засудили до тюремного ув’язнення як військового злочинця Нюрнберзьким трибуналом) про звірства німців у Польщі, той обурюючись вигукнув: “Вибачте, це не вермахт, це партія!” – прекрасний приклад того, як поділ на порядних і непорядних німців украй наївний. Усі вони, свідомо чи несвідомо, активно чи пасивно, причетні до жахів.

Вони нічого не знали про те, що відбувалося, і водночас знали.

Питання колективної провини, яке так ускладнює і буде ускладнювати політиків, для психолога факт, що не викликає сумнівів, і одне з найважливіших завдань лікування полягає в тому, щоб змусити німців визнати свою провину. Уже зараз багато хто з них звертається до мене з проханням лікуватися у мене.

Якщо прохання надходять від тих “порядних німців”, які не проти звалити провину на кількох людей із гестапо, я вважаю випадок безнадійним. Мені нічого не залишається, як запропонувати їм анкети з недвозначними запитаннями на кшталт: “Що ви думаєте про Бухенвальд?” Тільки коли пацієнт розуміє і визнає свою провину, можна застосувати індивідуальне лікування.

Але як виявилося можливим, щоб німці, весь народ, потрапили в цю безнадійну психічну ситуацію? Чи могло трапитися подібне з будь-якою іншою нацією?

Дозвольте зробити тут невеликий відступ і окреслити в загальних рисах мою теорію щодо загального психологічного минулого, що передувало націонал-соціалістичній війні. Візьмемо за відправну точку невеликий приклад із моєї практики.

Одного разу до мене прийшла жінка і вибухнула несамовитими звинуваченнями на адресу чоловіка: він справжній диявол, він мучить і переслідує її, і так далі, тощо. Насправді цей чоловік виявився цілком добропорядним громадянином, невинним у будь-яких демонічних намірах.

Звідки до цієї жінки прийшла її божевільна ідея? Та просто в її власній душі живе той диявол, якого вона проєктує назовні, переносячи власні бажання і шаленства на свого чоловіка. Я роз’яснив їй усе це, і вона погодилася, уподібнившись овечці, що розкаялася. Здавалося, все в порядку. Проте саме це і занепокоїло мене, тому що я не знаю, куди пропав диявол, який раніше з’єднувався з образом чоловіка.

Абсолютно те ж саме, але у більших масштабах сталося в історії Європи. Для примітивної людини світ сповнений демонів і таємничих сил, яких вона боїться. Для неї вся природа одухотворена цими силами, які насправді є нічим іншим, як її власними внутрішніми силами, спроектованими у зовнішній світ.

Християнство і сучасна наука дедемонізували природу, що означає, що європейці послідовно вбирають демонічні сили зі світу в самих себе, постійно завантажуючи ними своє несвідоме. У самій людині ці демонічні сили повстають проти удаваної духовної несвободи християнства.

Демони прориваються в мистецтво бароко: хребти вигинаються, виявляються копита сатира. Людина поступово перетворюється на уробороса, що знищує саму себе, на образ, що з давніх часів символізує людину, одержиму демоном. Перший закінчений приклад цього типу – Наполеон.

Німці виявляють особливу слабкість перед обличчям цих демонів внаслідок своєї неймовірної сугестивності. Це виявляється в їхній любові до підпорядкування, в їхній безвольній покірності наказам, що є лише іншою формою навіювання.

Це відповідає загальній психічній неповноцінності німців, як наслідок їхнього невизначеного становища між Сходом і Заходом. Вони єдині на Заході, хто при загальному виході зі східного лона націй залишалися найдовше зі своєю матір’ю. Зрештою вони відійшли, але прибули надто пізно.

Тому німців глибоко мучить комплекс неповноцінності, який вони намагаються компенсувати манією величі: “Am deutschen Wesen soll die Welt genesen” (Приблизний переклад: “Німецький дух врятує світ”. Це нацистське гасло, запозичене з поеми Еммануеля Гейбеля (1815-1884) “Визнання Німеччини”. Рядки з Гейбеля стали відомі відтоді, як їх процитував Вільгельм II у своїй промові в Мюнстері 1907 року), – хоча вони не почуваються надто зручно у власній шкурі!

Це типово юнацька психологія, яка проявляється не тільки в надзвичайному поширенні гомосексуальності, а й у відсутності образу anima в німецькій літературі (великий виняток становить Гете). Це виявляється також у німецькій сентиментальності, яка насправді є нічим іншим, як жорстокосердям, нечутливістю та бездушністю.

Усі звинувачення в бездушності й безстіальності, з якими німецька пропаганда нападала на росіян, стосуються самих німців. Промови Геббельса не що інше, як німецька психологія, спроектована на ворога. Незрілість особистості жахливим чином проявилася в безхарактерності німецького генерального штабу, який м’якотілістю нагадує молюска в раковині.

Німеччина завжди була країною психічних катастроф: Реформація, селянські та релігійні війни. За націонал-соціалізму тиск демонів настільки зріс, що людські істоти, підпавши під їхню владу, перетворилися на сомнамбулічних надлюдей, першим серед яких був Гітлер, який заразив цим усіх інших.

Усі нацистські лідери одержимі в буквальному сенсі слова, і, безсумнівно, не випадково, що їхній міністр пропаганди був відзначений міткою демонізованої людини – кульгавістю. Десять відсотків німецького населення сьогодні безнадійні психопати.

Ви говорите про психічну неповноцінність і демонічну сугестивність німців, але як ви думаєте, чи стосується це також нас, швейцарців, германців за походженням?

Ми захищені від цієї сугестивності своєю нечисленністю. Якби населення Швейцарії становило вісімдесят мільйонів, то з нами могло б статися те ж саме, оскільки демонів приваблюють переважно маси. У колективі людина втрачає коріння, і тоді демони можуть заволодіти нею.

Тому на практиці нацисти займалися тільки формуванням величезних мас і ніколи – формуванням особистості. І також тому обличчя демонізованих людей сьогодні мляві, застиглі, порожні. Нас, швейцарців, убезпечують від цих небезпек наш федералізм і наш індивідуалізм. У нас неможлива така масова акумуляція, як у Німеччині, і, можливо, в такій відособленості полягає спосіб лікування, завдяки якому вдалося б приборкати демонів.

Але чим може обернутися лікування, якщо його провести бомбами та кулеметами? Чи не має військове підпорядкування демонізованої нації тільки посилити почуття неповноцінності та посилити хворобу?

Сьогодні німці подібні до п’яної людини, яка прокидається вранці з похмілля. Вони не знають, що вони робили, і не хочуть знати. Існує лише одне почуття безмежного нещастя. Вони зроблять судомні зусилля виправдатися перед обличчям звинувачень і ненависті навколишнього світу, але це буде невірний шлях. Спокута, як я вже вказував, лежить тільки в повному визнанні своєї провини. “Меа culpa, mea maxima culpa!” (Моя вина, моя велика вина (лат.).)

У щирому каятті знаходять божественне милосердя. Це не тільки релігійна, а й психологічна істина. Американський курс лікування, який полягає в тому, щоб провести цивільне населення через концентраційні табори, щоб показати всі жахіття, вчинені там, – абсолютно правильний шлях.

Однак неможливо досягти мети тільки моральним повчанням, каяття має народитися всередині самих німців. Можливо, що катастрофа виявить позитивні сили, що з цієї зануреності в себе відродяться пророки, настільки характерні для цих дивних людей, як і демони. Хто впав так низько, має глибину.

Ймовірно, католицька церква збере багатий улов душ, оскільки протестантська церква переживає сьогодні розкол. Є звістки, що загальне нещастя пробудило релігійне життя в Німеччині: цілі громади схиляють вечорами коліна, благаючи Господа врятувати від антихриста.

Тоді можна сподіватися, що демони будуть вигнані і новий, кращий світ підніметься на руїнах?

Ні, демонів поки що не позбутися. Це важке завдання, вирішення якого у віддаленому майбутньому. Тепер, коли ангел історії покинув німців, демони шукатимуть нову жертву. І це буде неважко. Кожна людина, яка втрачає свою Тінь, кожна нація, яка увірує у свою непогрішність, стане здобиччю.

Ми відчуваємо любов до злочинця і виявляємо до нього пекучий інтерес, бо диявол змушує забути про колоду у своєму оці, коли ми помічаємо смітинку в оці брата, і це спосіб провести нас. Німці знайдуть себе, коли приймуть і визнають свою провину, але інші стануть жертвою одержимості, якщо у своїй відразі до німецької провини забудуть про власні недосконалості.

Ми не повинні забувати, що фатальна схильність німців до колективності не меншою мірою притаманна й іншим переможним націям, тож вони також несподівано можуть стати жертвою демонічних сил.

“Загальна сугестивність” відіграє величезну роль у сьогоднішній Америці, і наскільки росіяни вже зачаровані демоном влади, легко побачити з останніх подій, що мають дещо вгамувати нашу мирну радість.

Найрозумніші щодо цього англійці: індивідуалізм позбавляє їх потягу до гасел, і швейцарці поділяють їхній подив перед колективним божевіллям.

Тоді ми маємо із занепокоєнням очікувати, як проявлять себе демони надалі?

Я вже казав, що порятунок полягає тільки в мирній роботі з виховання особистості. Це не так безнадійно, як може здатися. Влада демонів величезна, і найсучасніші засоби масового навіювання – преса, радіо, кіно – до їхніх послуг.

Проте християнству було до снаги відстояти свої позиції перед обличчям нездоланного супротивника, і не пропагандою та масовим наверненням – це сталося пізніше і виявилося не настільки суттєвим, – а через переконання від людини до людини. І це шлях, яким ми також маємо піти, якщо хочемо приборкати демонів.

Важко позаздрити вашому завданню написати про цих істот. Я сподіваюся, що вам вдасться викласти мої погляди так, що люди не знайдуть їх надто дивними. На жаль, це моя доля, що люди, особливо ті, які одержимі, вважають мене божевільним, бо я вірю в демонів. Але це їхня справа так думати.

Я знаю, що демони існують. Від них не убуде, це так само вірно, як те, що існує Бухенвальд…

Subscribe
Notify of
guest
0 Комментарий
Inline Feedbacks
View all comments