14 розділ Євангелія від Марка
Залишалося два дні до свята Великодня і Прісних Хлібів, і первосвященики та книжники думали, під яким приводом можна їм буде схопити Ісуса і вбити.
“Тільки не під час свята, – говорили вони, – щоб не було хвилювань у народі”.
Коли Ісус був у Віфанії в домі Симона, який колись був прокаженим, під час обіду прийшла туди одна жінка з алебастровою посудиною, повною дорогих пахощів, чистої нардової олії. Розбивши посудину, вона стала лити пахощі на голову Ісуса.
Дехто ж із невдоволенням перемовлявся: “Навіщо така трата олії?
Пахощі ці можна було б продати за триста з гаком денаріїв і роздати ці гроші жебракам”. І суворо вимовляли їй за це.
“Залиште її! – сказав Ісус. – Навіщо ви її засмучуєте? Добру справу вона зробила для Мене.
Жебраки завжди будуть з вами, і ви можете робити їм добро, коли захочете, а Я не завжди буду з вами.
Що вона могла, те й зробила: заздалегідь умастила тіло Моє для поховання.
Повірте Мені, в усьому світі, де б не сповіщалася Добра Новина, буде сказано і про те, що вона зробила, на добру пам’ять про неї”.
У той час Юда Іскаріот, один із Дванадцяти, пішов до первосвящеників, щоб віддати їм Ісуса.
Ті ж, почувши це, зраділи й обіцяли дати йому грошей. І він став шукати слушної нагоди, щоб зрадити Його.
І в перший день свята Прісних Хлібів (коли заколюють великоднє ягня) учні Ісуса сказали Йому: “Де б хотів Ти, щоб ми приготували для Тебе пасхальну трапезу?”
Він послав двох учнів Своїх, сказавши їм: “Ідіть у місто, і там зустрінеться вам чоловік, що несе глечик із водою. Ідіть за ним,
доки він не ввійде в дім, і скажіть господареві будинку: “Учитель запитує: “Де кімната для Мене, в якій Я міг би розділити пасхальну трапезу з учнями Своїми?”
І він покаже вам велику світлицю, встелену і приготовлену для свята, там і приготуйте нам”.
Учні вирушили в дорогу. Коли вони прийшли в місто, то знайшли все, як Він сказав їм, і приготували пасхальну трапезу.
Настав вечір, і прийшов Ісус разом із Дванадцятьма.
За столом, під час трапези, Він сказав: “Кажу вам прямо: один із вас зрадить Мене, один із тих, хто їсть зі Мною”.
Вони засмутилися і стали один за одним запитувати Його: “Адже це не я?”
“Один із Дванадцяти, – відповів Він їм, – той, хто вмочує хліб в одну тарілку зі Мною.
Бо Син Людський іде назустріч Своїй долі, як написано про Нього, але горе тій людині, що зрадить Сина Людського: краще було б людині тій не народитися”.
І коли вони їли, Він узяв хліб, виголосив над ним благословення, розламав і дав їм зі словами: “Візьміть. Це – тіло Моє”.
І взявши чашу, Він подякував Богові й дав її їм, і всі вони пили з неї.
“Це – кров Моя, кров нового заповіту, що за багатьох проливається, – сказав Він їм. –
Кажу вам, що не буду більше пити від плодів виноградної лози до того самого дня, коли буду пити нове вино в Царстві Божому”.
Проспівавши великодні псалми, вони вирушили на Оливну гору.
І сказав їм Ісус: “Усі ви відступитеся, бо сказано в Писанні:
“Уб’ю пастиря –
і розбіжаться вівці”.
Але після воскресіння Мого зустріну вас у Галілеї”.
Петро ж сказав Йому: “Навіть якщо всі відступляться, я – не відступлюся”.
“Повір Мені, – заперечив йому Ісус, – сьогодні, цієї ж ночі, перш ніж двічі проспіває півень, ти тричі від Мене зречешся”.
Але Петро з іще більшою наполегливістю говорив: “Навіть якщо мені судилося і померти з Тобою, не зречуся Тебе!” Так говорили і всі інші.
Коли вони прийшли на місце, що зветься Гефсиманія, Він сказав учням Своїм: “Посидьте й почекайте тут, доки Я молитимуся”.
І взяв Він із Собою Петра, Якова та Івана. Охоплений жахом і томлінням,
сказав Він їм: “У смертній муці душа Моя, побудьте тут і пильнуйте”.
Потім Він відійшов трохи, упав на землю і молився, щоб, якщо можливо, минув Його цей час,
і говорив: “Авва, Отче мій! Тобі все можливо, визволи Мене від цієї чаші! Але нехай буде не так, як Я хочу, а як Ти”.
Коли Він повернувся до учнів, то знайшов їх сплячими. Тоді сказав Він Петру: “Симоне, ти спиш? І однієї години ти не зміг не спати?
Пильнуйте і моліться, щоб не впасти вам у спокусу! Духом ви сповнені завзяття, та плоть ваша слабка”.
Він знову пішов і молився, повторюючи ті самі слова.
Повернувшись, знову застав їх сплячими: очі в них злипалися; і не знали вони, що Йому відповісти.
Він прийшов утретє і сказав їм: “Ви все спите й відпочиваєте? Досить! Настав час: Син Людський відданий буде в руки грішників.
Вставайте, ходімо! Той, хто зраджує Мене, зовсім поруч”.
Ісус ще говорив це, коли прийшов Юда, один із Дванадцяти, і з ним натовп із мечами та кілками, посланий первосвящениками, книжниками та старійшинами.
Той, хто зрадив Його, заздалегідь домовився з ними, що подасть їм умовний знак: “Кого я поцілую, то Він і є. Беріть Його і ведіть так, щоб було надійно!”
І, прийшовши в Гефсиманію, він підійшов прямо до Ісуса і сказав: “Равви!” – і поцілував Його.
І тоді ті, що прийшли, схопили й міцно тримали Його.
Один же з учнів Його вихопив меч і, вдаривши слугу первосвященика, відтяв йому вухо.
“Немов на розбійника вийшли ви з мечами та кілками, щоб узяти Мене, – сказав їм Ісус. –
Щодня Я був із вами, навчаючи в Храмі, і ви не намагалися схопити Мене. Але сказане в Писаннях має здійснитися”.
Тоді всі учні, покинувши Його, втекли.
Але один юнак, на якому нічого не було, крім лляної ковдри, слідував за Ним. Його хотіли схопити,
але він, залишивши покривало, утік від них голим.
І відвели Ісуса до первосвященика, де зібралися всі первосвященики, старійшини та книжники.
І Петро слідував за Ісусом віддалік до самого будинку первосвященика, там, на подвір’ї, він сів разом зі слугами і грівся біля багаття.
Первосвященики ж і весь Синедріон намагалися знайти якесь свідчення проти Ісуса, щоб засудити Його на смерть, але не знаходили.
Хоча багато хто і лжесвідчив проти Нього, але їхні свідчення не збігалися.
Деякі лжесвідки, які виступали проти Нього, стверджували:
“Ми чули, як Він говорив: “Я зруйную Храм цей рукотворний і побудую за три дні інший, нерукотворний””.
Але й ці свідчення не збігалися.
І тоді первосвященик, вийшовши на середину, запитав Ісуса: “Ти не відповідаєш?! Нічого сказати не можеш на ці звинувачення?”
Але Ісус мовчав і не давав жодної відповіді.
Знову запитав Його первосвященик: “Чи Ти Месія, Син Благословенного?”
“Так, – відповів Ісус, – …
і ви побачите Сина Людського,
що сидить праворуч від Всемогутнього,
і побачите, як на землю з’явиться Він
з хмарами небесними”.
Тоді первосвященик роздер на собі одяг і вигукнув: “Які ще нам потрібні свідки?
Ви самі щойно чули богохульство! Що скажете?”
Вирок усіх був одностайним: “Винний Він і гідний смерті”.
Тоді дехто почав плювати в Нього, і, закриваючи Йому обличчя, бив Його кулаками по обличчю, і говорив Йому: “Раз уже Ти пророк, скажи, хто вдарив Тебе! ” Так само і слуги били Його.
У той час, як Петро був унизу, у дворі, туди прийшла одна зі служниць первосвященика.
Помітивши Петра, що грівся біля вогню, вона вдивилася в нього і сказала: “Ти теж був із Цим Назарянином, з Ісусом!”
Але Петро став заперечувати це. “Я не знаю і не розумію, про що ти говориш!” – сказав він і вийшов назовні, у зовнішній двір. [Тут заспівав півень.]
Служниця, побачивши його там, знову сказала тим, хто стояв поруч: “Цей – один із них”.
І він знову заперечував це.
Через деякий час ті, хто стояв поруч, теж сказали Петру: “Воно й правильно, що ти один із них, ти ж галілеянин”.
Тоді він вибухнув прокльонами і став клястися: “Не знаю я Людини, про Яку ви говорите!”
І одразу півень проспівав удруге. Тоді згадав Петро слова, сказані йому Ісусом: “Перш ніж двічі проспіває півень, ти тричі зречешся Мене”. І розридався він.