Євангеліє від Марка розділ четвертий
І знову навчав Він біля моря; і зібралося до Нього так багато людей, що Йому довелося сісти в човен. Човен був на воді, а весь народ стояв на березі моря.
Багато чому навчав їх Ісус, вдаючись до притч.
І, навчаючи їх, говорив:
“Послухайте: ось вийшов сівач сіяти.
Коли сіяв, частина зерен упала біля дороги – налетіли птахи і склевали їх.
Інші ж зерна впали на кам’янистий ґрунт, де землі було дуже мало. Швидко зійшли вони, бо шар землі був неглибокий.
Але коли піднялося сонце, воно обпалило їх – без сильного кореня паростки засохли.
Інші впали серед колючок, які виросли й заглушили їх, і не дали такі зерна плодів.
Інші ж зерна впали на добру землю, зійшли вони, виросли і дали врожай тридцятикратний, шістдесятикратний і стократний”.
Ісус закінчив словами: “У кого є вуха, щоб чути, нехай почує!”
Залишившись із Ним наодинці, Дванадцять та інші учні Ісуса стали запитувати Його про притчі.
Він відповів: “Вам таємниця Царства Божого відкрита, а для тих, зовнішніх, доводиться говорити притчами,
щоб, як того вони самі побажали,
дивилися вони очима і не бачили,
вухами слухали й не розуміли,
щоб не навернулися вони до Бога
і не були прощені”.
“Ви цієї притчі не зрозуміли? – запитав учнів Ісус. – Тоді як же ви зрозумієте інші?
Сіяч тут сіє слово.
З іншими, що послухалися слова, буває, як із зернами при дорозі: негайно приходить сатана й викрадає в цих людей почуте ними.
Зерна ж, що впали на кам’янистий ґрунт, – це про людей, які, почувши слово, одразу з радістю приймають його,
але не мають у них кореня, вони непостійні й одразу ж втрачають віру, щойно починаються утиски або гоніння за слово Боже.
А з іншими все відбувається, як із зернами, що потрапили в колючки: ці люди чують слово,
проте мирські клопоти, спокушання багатством і всілякі інші бажання поглинають їх і заглушають слово, і воно залишається безплідним.
Але є й такі, з якими буває, як із зерном, посіяним на добрий ґрунт: вони чують слово і приймають його, і дають врожай тридцятикратний, шістдесятикратний і стократний”.
І продовжив Ісус: “Для чого вносять у кімнату світильник: щоб одразу накрити його посудиною або поставити під ліжко?
Чи не для того приносять його, щоб стояв він на підставці?
Бо немає нічого таємного, що не призначене від початку стати явним, і якщо щось приховується, то тільки для того, щоб вийти одного разу на світло.
У кого є вуха, щоб чути, нехай почує!”
“Вникайте в те, що чуєте, – говорив їм Ісус. – Бо якою мірою ви користуєтеся, такою і вам буде відміряно, та ще й додано буде вам.
Бо в кого багато, тому й ще буде дано, а в того, в кого мало, відніметься й те, що є в нього”.
“Царство Боже, – сказав Ісус, – так само зростає, як зерна, кинуті в землю.
Вночі спить людина, вдень встає, а зерна тим часом проростають, і тягнуться вгору паростки, а як проростають – людина до пори того не бачить.
Земля ж у належний термін приносить плід: спочатку вона дає зелень, потім колос, потім і повне зерно в колосі.
І ось дозріває зерно, і за серп людина береться, бо час жнив настав.
З чим порівняти Царство Боже? Якою притчею представити його? – говорив Ісус. –
Воно, як зернятко гірчичне. Коли сіють це зерно в землю, воно найменше з усього земного насіння
Але ось сходить воно після посіву і стає більшим за всі городні рослини, і так розростаються гілки його, що птахи піднебесні можуть гніздитися під покровом їх”.
За допомогою багатьох притч, подібних до цих, Ісус сповіщав людям слово Боже, наскільки вони могли його приймати
(без притчі Він не вчив їх, а наодинці учням Своїм все пояснював).
А коли настав вечір, Він запропонував учням: “Переправимося на інший берег!”
Вони залишили народ і відпливли з Ісусом, за ними йшли й інші човни.
Раптом почалася сильна буря. Хвилі захльостували човен так, що він швидко став наповнюватися водою.
Ісус у цей час спав на кормі, поклавши голову на сидіння керманича. Учні розбудили Його і сказали: “Учителю, невже Тобі діла немає, що ми гинемо?!”
Він встав і втихомирив вітер, а морю сказав: “Вгамуйся, замовкни!” І припинився вітер, і стало зовсім тихо.
Тоді сказав Ісус учням: “Що ж ви такі боязкі? Чи у вас зовсім немає віри?”
Сповнені благоговійного страху, запитували вони один одного: “Хто Він, якщо Йому підкоряються і вітер, і море?”